Коротка історична довідка про навчальні заклади та управління освітою в Броварському районі

Дорадянський період (сер. ХІХ ст. – 1917р.)

Відлік освіти у Броварському районі відноситься до часу виникнення самих населених пунктів. Навчання і виховання молодшого покоління здійснювалося у родинному колі з використанням досвіду народної педагогіки. Зокрема це були знання про землеробство, тваринництво, ремесла, історію і географію рідного краю. Діти мали змогу навчатися у козацьких або селянських школах (с. Заворичі, с.Гоголів), не виключено, що у інших селах теж були школи змішаного типу.

Так у XVI - XVII столітті, коли Україна виборювала національно-політичну незалежність та культурну самобутність село Заворичі було центром Заворицької сотні Переяславського полку, в якому проживало 1500 козаків і селян. За ініціативою сотника Максима Гайворона була відкрита трьохкласна школа, де навчали козацьких дітей та однокласна в якій навчали дітей селян. Як державна установа вона задовольняла культурні, духовні та оборонні потреби України, її вихованці оволодівали читанням, письмом, співом та музикою. Козачата одержували знання про рідний край, історичне минуле країни, політичне та державне життя України. Тут здійснювалось розумове, моральне, естетичне, військово-спортивне виховання. Учні успішно опановували різні галузі народних знань - медицину, астрономію, метеорологію та кулінарію. Ще з семи років дітей навчали стрільбі з лука, володінню списом і арканом, їзді верхи, а з дванадцяти років - справжнім "військовим хитрощам", тобто мистецтву бою.

З кінця XVIII століття поступово з втрати політичної незалежності, української державності, рівень освіти знижувався, а національна система виховання слабшали і занепадали. У цей період в с. Заворичі навчалися тільки діти заможних селян і поміщиків та й то лише російською мовою. Згодом відкриттю школи в селі сприяла реформа 1861 року в Росії, яка відмінила кріпосне право та відкрила капіталістичне виробництво, яке неможливе без освіти населення. У 1865 році при церкви святої Варвари відкривається церковно-приходська школа, яку відвідували до 20 дітей.

Традиційною, але водночас і цікавою є історія Гоголівської школи. Відомо, що ще в 1767 році при Преображенській церкві, біля Київських воріт, була школа.

За матеріалами Рум’янцевського опису 1766 року майже в кожному селі Гоголівської сотні були школи, в деяких селах досить давні. Це залишки козацької освіти, про яку писав у 1652 році Павло Алепський: «Відмічаю, що на Україні грамотні всі: і жінки, і діти, і навіть діти-сироти». Зі скасуванням гетьманства рівень освіти знизився.

У 1868 році у містечку Гоголів було відкрито земську народну школу, в якій навчалося 65 хлопців. З «Пам’ятної книжки Київського округу» довідуємось про міське народне училище в м. Гоголеві, яке в 1880 році заснувала поміщиця Красовська у себе вдома. На утримання училища відпускалися кошти від земства – 1324 карбованці та від общини – 400 карбованців. У ньому навчалося 152 хлопці та 10 дівчат.

У 1899 році було відкрито земську школу (зараз це відновлене приміщення початкової школи), а перед Першою світовою війною – трирічну вищу початкову школу, до якої приймали випускників земської та церковно-парафіяльної школи. До революції в селі були такі школи:

- церковно-приходська (3 класи). Навчала дітей Богдановська Ганна Григорівна (попадя), Богдановський (піп). У школі налічувалося до 50 учнів. В одній кімнаті навчалися всі три класи;

- земська початкова школа складалась з чотирьох груп. Діти навчались чотири роки. У ній учні забезпечувались зошитами, ручками та підручниками безкоштовно;

- двокласне міністерське училище мало 5 класів, діти навчались 5 років. Класи розміщувались у приміщенні теперішньої початкової школи.

У земській та міністерській школах кожну групу вів один учитель, учителів-предметників не було.

У 1912 році в селі відкрилась Вища початкова (4-х класна), яка рівнялась 4 класам гімназії. Перший випуск цієї школи відбувся у 1915 році.

У дорадянський період питання народної освіти було розділене між різними відомствами, де значну роль відігравало духовенство. Так у с.Бобрик першу церковно-приходську школу було відкрито у 1866 році. Вона розміщувалася у будинку священика Бобрицької Вознесенської церкви і була однокласною. Але гальмом у розвитку освіти була байдужість селян до школи, адже більшість уваги приділялося народному господарству.

У 1864 році починається проведення земської реформи, наслідком якої стало створення мережі земських шкіл. У селі Бобрик Семиполківської волості у 1868 році було ухвалене рішення про відкриття Бобрицького народного училища, але через певні труднощі училище розпочало свою роботу тільки у 1869 році. Крім того, паралельно у Бобрику продовжувала діяти церковно-приходська школа. Земська трирічна школа надавала більш якісніші знання, але якість освіти все одно залишалася низькою.

Перша школа в селі Калита з'явилася на початку XIX ст. Бу­ла вона церковнопарафіяльною, містилася у хаті пса­ломщика, що стояла на місці сучасного урочища Попівка. В 1870 р. в Калиті було засноване земське однокласне училище. 14 грудня перші 48 дітей почали навчання в одноповер­ховій будівлі.

Освіта в Пухівці починалася з Церковно-приходської школи, яка діяла з 1618 року і в ній навчалося 29 дітей. У 18 ст. крім письма, арифметики та історії викладалося Слово Боже і співи, які викладав батюшка Леонтій Мазюкевич. Він був освіченою людиною. У 1879 році Чернігівське губернське земство побудувало в Пухівці однокласне сільське училище. У 1894 році в центрі села побудували нову церковно-приходську школу на 30 школярів.

У с. Рожни перша церковно-приходська школа з’явилася в 1896 році. Вона була однокомплектна, складалася з трьох груп. Спеціального будинку школа не мала. Доводилося проводити навчання у великих хатах селян або квартирі дяка. Навчання проводив дяк Шилоплут, який, як згадують, брав голови дітей між коліна і бив. В 1906 році було біля 30 учнів. Дівчаток серед них не було. Батьки їх, будучи самі темними, неосвіченими, вважали, що дівчаткам грамота зайва.

В 1907 році земство збудувало початкову школу. В земській школі було три групи, але комплектів уже два. Навчання вели два учителі. Піп не був завідуючим, але продовжував викладати закон Божий. Навчання велося російською мовою, а не рідною. Мало дітей могли навчатися в школі, але все ж тепер у селі з’явилися грамотні люди, які могли прочитати і написати листа.

У 1877 році було відкрито земську школу “Требуховское начальное народное училище». З 1877 по 2015 рік зі стін школи вийшли більше 10 000 випускників. У школі створено шкільний музей “Моя земля - земля моїх батьків”, який має статус “Зразкового”.

Освіта в Семиполках розвивалася по трьох напрямках і мала три типи шкіл (три джерела утримання):

- народна(земська школа)- в 1873 році;

- державна (народне училище) – 1895 році в Семиполках засновано земське училище, завідуюча Марія Радкевич;

- церковна (церковно-приходська школа) в 1896 відкрита церковно-приходська, однокласна школа.

У 1874 р. група селян с. Рудні вирішила навчити грамоті своїх дітей, до цього часу освіченими в селі були лише священик та дяк. Під школу орендували хату селянина Мусія Касяна, за оренду приміщення забезпечували його паливом. Школа проіснувала до 1877 року, викладали паламар Григорій, Закону Божому навчав священик. За весь час існування школи закінчив її (трирічний курс) лише один учень — Юхим Корнійович Небрат.

Наступну школу відкрили за 14 років — у 1891 році. Церковно-приходська школа містила одну класну кімнату і кімнату учителя. У класі навчалося водночас три групи, 30-40 учнів але закінчили школу 10-12 дітей. Навчання було необов'язковим, проте суворим: били лінійкою, драли чуба. Школа проіснувала 20 років, її закінчили не більше 150 учнів. Платня учителя становила 65 крб. на рік.

З 1907 року розпочалося будівництво земської школи, будували майстри з Гоголева. Будівництво було покладено на селян, велося повільно, із-за браку матеріалів згодом припинилось. Спорудження школи взяло на себе земство, присланий підрядник закінчив будівництво та виготовив шкільні меблі. Навчання почалося у 1910 р., через рік дві групи учнів навчало двоє вчителів. До школи щороку вступало 50-60 дітей, до четвертого класу доходило 10-12. Школа функціонувала до революції.

Першу школу в с. Світильнявідкрили у 1907 р. на кошти земства.

Будинок школи в с. Велика Димерка мав одну класну кімнату та кілька кімнат для вчителя. Біля будинку були розмішені колодязь та сарай. Уперше закінчили школу 30 чоловік; серед них - одна дівчина. Згодом приміщення було продане купцю Шевченку. Той перебудував його на шинок.

У 1899 році місцеві органи самоврядування виділили кошти на побудову нового приміщення для школи з громадського лісу. Школа мала три класні кімнати і три квартири для вчителів. Це було велике досягнення для майже чотиритисячного населення Димерки. До 1905 року строк навчання в школі був трирічний.

Протягом 1905 - 1907рр. - строк навчання був продовжений на один рік. У 1905р. школу відвідав інспектор народних училищ. 3 того часу збереглась записка: «Учнів – 113, в тому числі 6 дівчат. Педагогів - 3». Пройшов рік, той самий інспектор народних училищ відвідав школу і записав: «Учнів - 82. Решта були змушені залишити навчання. Книг у бібліотеці та навчального приладдя не додалося».

До 1917 р. освітою займалися відділи народної освіти.

Радянський період (1917 – 1991 рр.)

У перші пожовтневі роки та в роки громадянської війни учнів навчалося мало.

Революційні події 1917 року вплинули і на освіту, так школа у Бобрику на відміну від інших шкіл, не припинила своєї діяльності. До 1918 року школа була у віданні земства і була уже двокласною (термін навчання – 5 років). Після встановлення радянської влади була реорганізована у школу І ступеня (1-5 груп, 7-12 років). Система освіти була не сформована на рівні держави, тому не було типових програм, не існувала єдиної структури навчального року, використовувались дореволюційні методики. Пізніше навчання здійснювалася у руслі політики «українізації».

До 1932 р. школа була чотирирічною, з 1933 р. — семирічною, у 1935–1936 роках почалася її реорганізація на десятирічну. У 1936–1939 рр. залізниця взяла школу під своє керівництво, учбовий заклад працював як Бобрик-Руднянська середня школа № 23 Південно-Західної залізниці. 1939 р. - відбувся перший і останній випуск учнів 10-го класу (16 чоловік) цієї школи, приміщення школи не було розраховано на велику кількість учнів і школа знов стала семирічною.

З 1922 року Гоголівська школа стає семирічкою, в якій навчалось 535 учнів.

У тодішній семирічній школі існувала хороша традиція: кожен учень повинен був посадити і виростити не менше 2-3 дерев. Старші учні ходили в ліс, викопували молоді деревця, садили їх біля школи та на вулицях села. З 1927 року школа називалась школою трудової молоді, у 1933 році в селі було відкрито 8-й клас і школа стала називатись середньою.

Перша школа в селі Шевченкове почала працювати у 1924 році в приміщенні колишнього будинку поміщика Антона Подосінника. Кількість учнів постійно зростала, тому постало нагальне питання про відкриття школи. Районною радою було вирішено переобладнати приміщення гуртожитку для робітників консервного заводу у школу. 1 вересня 1963 року стало справжнім святом для жителів села. Протягом наступних п’яти років вона була єдиною середньою школою у своєму регіоні, тому до неї ходили учні з сусідніх сіл: Рудні, Бобрика, Тарасівки, Жердови, Підлісся, Захарівки, Вільного.

У 1932 р. чотирирічна Калитянська школа була реорганізована в семирічну. Кількість учнів і вчителів стрімко зроста­ла. І незабаром школу, що була розрахована на 580 уч­нів, відвідувало понад 1 100 дітей.

З 1935-1936 навчального року Літківська школа набула статусу середньої. У 1937 році відбувся перший випуск учнів середньої школи. Протягом 1935-1939 років у Літківській середній школі працював учителем Михайло Панасович Стельмах - відомий поет і прозаїк, академік, герой Праці, лауреат багатьох премій, депутат Верховної Ради. Сучасна школа побудована у 1967 році. У 1991 році школі присвоєно ім'я М.П. Стельмаха.

1923 році у Пухівці було збудовано велику школу – семирічку на 200 місць. З 1937 року школа стала восьмирічна, з 1939 – середня. В роки Великої Вітчизняної війни школа згоріла, із 1943 року восьмирічна школа розпочала свою роботу у старому дитсадку. У 1966 році була збудована нова школа. Перший повоєнний випуск 10 класу був у 1968 році.

/Files/images/storya/2-Будiвля_школи_в_с.Рожни.jpg

Такий вигляд мала Рожнівська семирічна школа в 1938 році, фото зроблено директором школи Сліпенком М.С.

У 1924 році був створений піонерський загін. До складу загону входило 32 піонери. Учні школи та піонери часто виступали перед жителями села з постановками, концертами, вели роз’яснювальну роботу. Піонерська організація з року в рік зростала, міцніла і за найвищу успішність у роботі в 1939 році школі було вручено перехідний Червоний прапор, який учні утримували до 1941 року.

Школа працювала і під час війни. У ті роки директором школи і учителем був Хоменко Григорій Петрович, його дочка Лідія була учителем української мови та літератури. Лідія Григорівна дружила з місцевим хлопцем, який доніс німцям, що вона з батьками допомагають партизанам. 15 лютого 1943 року німці зв’язали сім’ю Хоменка Г.П. у їхній хаті, облили бензином і заживо спалили.

В 1952 році в Рожнах була побудована нова школа. У класах навчалося по 25-30 і, навіть, 40 учнів. Усіх класів було по одному, школа була семирічною.

Напередодні війни 1941 р. Бобрицька школа продовжувала працювати як семирічний заклад. Але війна стала причиною закриття школи. Під час відступу німецьких військ 1943 р. приміщення школи було спалене. Деякі учні відвідували школу у с. Заворичі. Згодом розпочалось навчання у 2-х будинках села – Голяницького та Шеляговського.

Після війни школа залишилась семирічною. У 1959 році реорганізована у восьмирічну загальноосвітню трудову політехнічну школу. З вересня 1962 року відкрито 9-й клас вечірньої середньої школи для працюючої молоді.

За свідченням старожилів, Калинівська школа до війни була на хуторі Скибин, у селянській хаті, де учні здобували початкову освіту. Закінчивши чотири класи, діти продовжували навчання в с. Велика Димерка або у Броварській школі №1.Під час війни німці вщент спалили х.Скибин, тож 1943р. школу відкрили в сільській хаті Калинівки. У 1981р. в Калинівці розпочалося будівництво комбінату "Тепличний". Постала потреба в новому шкільному приміщенні. Заповітна мрія калинівчан справдилася – відкрилося нове приміщення школи.

Історія Тарасівської школи розпочинається у 1943 році з відкриття початкової школи. У 1959 році вона була перенесена в с. Жердова, де почала функціонувати як восьмирічка. У ній, окрім жердівчан, навчалися діти з Тарасівки, Підлісся, окраїн Світильного, Гребельок, Михайлівки. У 1983 році на території Жердівської сільської ради в с. Тарасівка була побудована нова сучасна двоповерхова школа, розрахована на 460 місць.

У 1947-1952 рр. почалося будівництво нової школи в Димерці. Школа будувалась до 1952 року за кошти населення села. Лише з 1952 до 1957 року приміщення добудовувалось за державні кошти.

1 вересня 1971 року відбулось урочисте відкриття нової Бобрицької восьмирічної школи.

/Files/images/storya/1-вiдкриття_Бобриц_коi_ЗОШ.jpg

Відкриття нової Бобрицької восьмирічної школи, 1971 р.

Протягом 60-90 років ХІХ ст. змінювалися програми і зміст навчання, вводились нові підручники і посібники, будувались нові приміщення для навчальних закладів.

1962 – побудована школа в Княжичах.

У 1972 р. кількість учнів у с. Велика Димерка збільшилась до 2000. Навчання проводилось у дві зміни. При цьому використовували старі шкільні приміщення. Класи не відповідали санітарно-гігієнічним нормам.

З розмови з директором Кумейком В.І.: "За проектом цієї школи я їздив до Новосибірська, де працював проектний інститут." Почалося будівництво нової школи. Допомагали в будівництві вчителі, старшокласники, учні.

На 1 вересня 1975 р. приміщення не було готове, але відкриття відбулося. Згодом учні вчились в старій школі, а нове приміщення добудовувалось. Нова школа - триповерхове приміщення. Тут знаходиться їдальня, актовий зал, шкільна бібліотека та спортивний зал. Біля школи знаходився спортивний майданчик. На 1975 р. в Україні такої школи не було жодної. У 1975 - 1979 рр. багато праці було вкладено на благоустрій та озеленення шкільної території. Було розбито клумби, насаджено кленовий парк біля нової школи. У 80-ті рр. був створений музей бойової і трудової слави.

У 1979 р. збудували нове приміщення освітнього закладу у с. Світильня, розраховане на 464 учні. У 1989 р. школа набула статусу десятирічної.

Мокрецька школа, що базувалася на восьмирічній, була відкрита 1 вересня 1981 р. 1 вересня 1987 року святково відкрилися двері школи-новобудови у Зазим’ї.

Комунальний заклад «Броварська районна вечірня ЗОШ ІІ-ІІІ ступенів із заочною формою навчання Броварського району Київської області» – навчальний заклад, що надає освітні послуги всім бажаючим громадянам, які в силу тих чи інших причин не змогли отримати середню освіту в денних навчальних закладах своєчасно. Вперше згадку про вечірню школу знаходимо в 1925 році. Виконуючи постанову ІУ Всеукраїнського з'їзду рад «Про боротьбу з не писемністю», районною радою народних комісарів була організована вечірня школа для сільської молоді. Після війни почалась відбудова країни і відбулися певні зміни в освіті району. В 1953 році при навчальних закладах району були відкриті вечірні класи сільської молоді, які згодом один за одним стали реорганізовуватися в навчально-консультативні пункти. Випускники працювали в рідних селах, колгоспах, радгоспах бригадирами, завідуючими фермами, трактористами, комбайнерами, шоферами, інженерами, лікарями, вчителями. Були поважними членами громади. Відзначені за свою працю подяками, нагороджені орденами і медалями.

Згідно Постанови Ради Міністрів Української РСР від 29 серпня 1961 року № 1247 "Про типові штати загальноосвітніх шкіл Міністерства освіти УРСР" було створено Броварську міжрайонну загальноосвітню заочну школу. У 2000 році школу перейменували в Броварську районну вечірню загальноосвітню школу ІІ – ІІІ ступенів. А в 2015 році назву змінено на Комунальний заклад «Броварська районна вечірня загальноосвітня школа ІІ – ІІІ ступенів із заочною формою навчання Броварського району Київської області». За час свого існування школа налічує майже п’ять тисяч випускників.

Керівництво освітніми закладами у цей період здійснювалося районним відділом освіти, на посаді завідувачів відділом перебували Хорліков О.І., НичипорукН.А., Лукашевич С.І.

Період незалежності (1991 – 2016 рр.)

Із здобуттям незалежності України значна увага приділяється покращенню санітарно-гігієнічних умов для проведення занять, інформатизації та комп’ютеризації навчальних закладів району. Здійснюється реорганізація загальноосвітніх шкіл у навчально-виховні комплекси.

З 2008 року після реорганізації розпочинають діяльність Рожнівський та Світильнянський навчально-виховні комплекси «Загальноосвітня школа І-ІІ ст. – дошкільний навчальний заклад» та Заворицький, Зазимський, Тарасівський,Семиполківський навчально-виховні комплекси «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. – дошкільний навчальний заклад».

У 2013 році відкрито заклад нового типу: Мокрецький навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад», Плосківське навчально-виховне об’єднання «Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. – дошкільний навчальний заклад».

Навчальні заклади забезпечуються шкільними автобусами для підвезення учнів.

У 2001 році розпорядженням Броварської районної державної адміністрації створено Великодимерський середній загальноосвітній навчально-виховний комплекс у складі: загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, ліцею та центру допрофесійної підготовки, на базі якого з 2014 року здійснюється дослідно-експериментальна робота всеукраїнського рівня за темою «Розроблення методичної системи навчання з предметів природничо-математичного циклу на засадах компетентнісного підходу. Учень 9 класу Великодимерського СЗО НВК Кондратенко Олег у 2015/2016 навчальному році став абсолютним переможцем у ІV (заключному) етапі всеукраїнських учнівських олімпіад з математики, учитель Светюха Олена Миколаївна.

/Files/images/storya/3-Лiцей_Великодимерс_кого_НВК.jpg

Ліцей Великодимерського СЗО НВК– загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня природничо-математичного та філологічного профілю.

Учні навчальних закладів району є активними учасниками та переможцями олімпіад з базових дисциплін, конкурсу-захисту робіт МАН України, щорічних конкурсів з англійської мови: «Brovary Challenge» та «Програми обміну майбутніх лідерів» (FLEX), спортивних та творчих змагань.

Дворазовим переможцем обласного етапу конкурсу «Інноваційний урок фізичної культури та урок фізкультури з елементами футболу» є Накорчемний Вячеслав Георгійович, учитель фізичної культури Тарасівського НВК. Автором методичних посібників, що отримали гриф МОНУ є вчитель початкових класів Калинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Харсіка Любов Ігорівна.

/Files/images/storya/4-Посiбники.jpg

Посібники з позакласного читання, співавтором яких є вчитель початкових класів Калинівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Харсіка Л.І.

У 2016 році у звязку з децентралізацією після утворення Калитянської територіальної громади із підпорядкування відділу освіти вийшли 4 школи: Калитянська ЗОШ І-ІІІ ступенів, Семиполківський, Заворицький, Мокрецький НВК та дошкільний заклад смт Калита.

Начальниками відділу освіти Броварської райдержадміністрації у даний період були Скирта М.М., Лукашевич С.І., Ткачук В.В., Чайка Л.Г.

Значна увага у навчальних закладах району приділяється проблемі національно-патріотичного виховання.

/Files/images/storya/5-Ден__вишиванки_у_Княжиц_кiй_ЗОЩ.jpg

День вишиванки у Княжицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів

Проходять виховні заходи, присвячені особам, які віддали життя за незалежність та територіальну цілісність України, виявили героїзм у бойових діях під час проведення АТО. Так, на фасаді Гоголівської ЗОШ І-ІІІ ступенів встановлено пам’ятну дошку випускнику школи Топісі Андрію Олександровичу, що віддав своє життя за Батьківщину в зоні антитерористичної операції 12.02.2015 року, а в Руднянській ЗОШ І-ІІІ ступенів - Шевченку Віталію Федоровичу, прапорщику Збройних Сил України, який загинув 3 червня 2015 року в місті Слав’янськ.

/Files/images/storya/6-Руднянс_ка_ЗОШ-меморiал_на_дошка.jpg

Памятна дошка учаснику АТО Шевченку Віталію Федоровичу (Руднянська ЗОШ І-ІІІ ступенів)

У Літківській ЗОШ І-ІІІ ступенів імені М.Стельмаха до Дня гідності та Свободи було презентовано Мобільну галерею Національної єдності, був переглянутий фільм «Майдан – 2013» та пройшла зустріч з воїнами АТО – братами Карпенками.

/Files/images/storya/7-_Зустрiч_з_воiнами_АТО.jpg

Зустріч з воїнами АТО – братами Карпенками у Літківській ЗОШ І-ІІІ ступенів імені М.Стельмаха

Особистим прикладом високої громадянської позиції та патріотизму є учителі нашого району:

- Малець Станіслав Дмитрович, викладач предмета захист Вітчизни Калитянської ЗОШ І-ІІІ ступенів та Заворицького навчально-виховного комплексу, учасник бойових дій у зоні АТО, воїн-інтернаціоналіст.

- Ломонос Олександр Григорович - учитель Зазимського навчально-виховного комплексу, волонтер, неодноразово був у зоні АТО.

- Бузник Катерина Яківна, вчитель географії Плосківського НВО, є активним членом волонтерського руху Київщини, від початку АТО надає моральну та матеріальну допомогу воїнам. З червня 2014 року за її ініціативи було організовано збір продуктів харчування та теплих речей для військової частини «Десна». Також учні НВО сплели 60 м ² маскувальної сітки , неодноразово відвідували Головний військовий шпиталь у м. Києві , влаштовували благодійні ярмарки для збору коштів на лікування пораненим в зоні АТО односельчанам. У 2015 році Катерина Яківна стала членом об'єднання волонтерських рухів «Архангел».

Навчальні заклади Броварського району пишаються своїми випускниками:

Гоголівська школа:

- Осьмак В. О. ( 1870 - 1942) - архітектор, декан комунального відділення Київського політехнічного інституту;

- Чупринка Г. А.( 1879 – 1921) - поет;

- Приходько Н.Ю. ( 1926 - 1980) – поетеса;

- Кордун Віктор - поет, лауреат Міжнародної літератури, премії фонду Антоновичів (США), літературних премій ім.В.Сосюри і П. Тичини;

- Волоха П. Ф. (1939 р.н.) - герой України.

Зазимська школа:

- Швидак Олег Михайлович – доктор історичних наук, професор Житомирського університету.

- Сапон Микола Степанович – канд. технічних наук, викладач Вінницького політехнічного інституту.

- Гринько Варвара Пилипівна – заслужений вчитель України, поетеса, член Національної спілки письменників України.

- Якуша Василь Федорович – відомий спортсмен. Срібний призер з академічної греблі 22 Олімпійських ігор у Москві 1980р.

- Литвиненко Таїсія Йосипівна – народна артистка України.

Калинівська школа:

- Дзінзірук Сергій Олександрович – боксер-професіонал, чемпіон світу за версією WBO;

- Позняк Максим Миколайович – майстер спорту СРСР, майстер спорту України.

- Семиног Микола Миколайович – полковник служби цивільного захисту.

- Палиця Святослав Володимирович – доктор наук в галузі економіки.

Літківська школа:

- Герой Радянського Союзу Костенко Г.І.;

- заслужений архітектор України Шевченко І.В.;

- заслужений артист України Макаренко С.П.;

- проректор КЕУ, доктор фізико-математичних наук Ільченко М.В.;

- Моця О.П., член-кореспондент НАМ України, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу давньоруської та середньорічної археології Інституту археології НАН України;

- Крижанівський С.В. – заслужений юрист України, віце-президент міжнародного фонду юристів України, заступник голови Союзу юристів України.

Тарасівський НВК:

- Коваль Олександр Іванович – народний артист України, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого;

- Приходько Надія Юхимівна – українська письменниця, член Спілки письменників України;

- Завєдєєв Анатолій Анатолійович – тренер параолімпійської збірної України з лижних перегонів.

Требухівська школа:

- Сом Микола Данилович - поет, лауреат літературних премій ім. В.Сосюри, Остапа Вишні, Д.Нитченка та фонду Т.Шевченка. За літературну, освітянську та громадську працю відзначений званнями “Заслужений діяч мистецтв України”, “Відмінник освіти України”, нагороджений орденом Святого Архістратига Михаїла;

- Міщук Катерина Василівна - поетеса і художниця, член спілки письменників України. Автор збірок “Затемнення сонця”, “Дощ у глечику” та ін.;

- Мельниченко Михайло Петрович - композитор, музикант. Автор багатьох музичних творів, крилатих пісень на слова П.Тичини, М.Сома та інших поетів. Довгі роки був директором симфонічного оркестру українського радіо і телебачення;

- Сом Микола Гнатович - художник. Автор багатьох відомих картин, учасник виставок художніх робіт в Україні та в країнах СНД. Разом із відомими столичними митцями розписував відновлений Михайлівський Золотоверхий Собор.

Погребська школа:

- Литвиненко Таїса Йосипівна – народна артистка України;

- Гузенко Ольга Миколаївна – срібний призер олімпійських ігор.

Шевченківська школа:

- Кононова Олександра – біатлоністка, триразова чемпіонка Зимових Паралімпійських ігор, майстер спорту міжнародного класу, призерка кубку світу, Заслужений майстер спорту України;

- Кудін Анатолій Петрович – доктор фізико-математичних наук, проректор з дистанційної освіти та інноваційних технологій навчання, професор кафедри програмної інженерії Національного педагогічного університету ім. Драгоманова;

- Полька Надія Степанівна – член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук , професор, завідувач лабораторії гігієни дітей та підлітків, заступник директора ДУ «Інститут гігієни та медичної екології ім.О.М.Марзєєва НАМН України» з наукової роботи.

Калитянська школа:

- Пінчук Анатолій - чемпіон світу з легкої атлетики 2010 р.;

- Мокринська Лариса Федорівна - заслужений учитель України;

- Блонська Людмила - учасниця XXVII Олімпійських ігор у Сіднеї.

Пухівська школа:

- Микал Степан Федорович – Герой Радянського Союзу.

- Холошвій Віра Дмитрівна – член Спілки письменників України.

- Барбон Ольга Яківна – архітектор, співавтор проекту «Родина-мать».

- Майстренко Віталій Іванович – відомий банкір.

- Марченко Микола – чемпіон параолімпійських ігор.

Рожнівський НВК:

- Ячник Сергій Федорович – Герой Радянського Союзу, нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного прапора, орденом Суворова, двома орденами Червоної зірки і багатьма медалями.

Кiлькiсть переглядiв: 213